Обрати сторінку

О рідне слово, хто без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам’я.

Моя ти — пісня, сила і відвага,
Моє вселюдське й мамине ім’я.
Тобою палахтить душа моя,
Втишається тобою серця спрага.

Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні —
Дзвени в моїм і правнуковім домі!

Дмитро Павличко

Одним із найбільших скарбів, які успадковує кожен народ від своїх предків, є його рідна мова. Саме мова є тією святинею, з якою пов’язана не лише історія народу, але і його майбутнє.

Панас Мирний свого часу так визначив роль мови в житті народу: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє довге життя, і свої сподівання, розум, досвід і почування…». Пройшло багато часу, однак значення мови не зменшилося й до сьогодні.

Педагогічний колектив  докладає чимало зусиль для збереження української мовної культури у Катюжанському вищому професійному училищі. Однією з провідних традицій, що протягом багатьох років існує в училищі, чи не найціннішою є традиція вшанування рідної мови.

До Дня української писемності та мови педагоги та учні вже традиційно долучилися до написання ювілейного XX Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності2020

Учнівське самоврядування підготувало черговий випуск відеогазети

Рівень розвитку мови є джерелом духовного розвитку народу. Учені доводять, що словник – це те, що народ знає про світ, а граматика – це те, як він про цей світ говорить. Знати, берегти і примножувати рідну мову – обов’язок кожної людини. Тому й зрозуміло, що народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, – не може розраховувати на гідне місце у світі.