Обрати сторінку

Історія

Крокує в ногу з юністю

І вирує життя, джерелом в тобі б’є,
Буйним квітом весни молодої.
(З пісні про Катюжанське ВПУ)

Між соснами, ялинами, дубами, між кленами, березами, садами, де дятли радісно вистукують роки, де по деревах бігають білки, там, де душа співає, серце тріпотить, живе Катюжанське вище професійне училище. Живе, молодіє, намагається крокувати в ногу з юністю, зі своїми вихованцями.
І сьогодні, і шістдесят п’ять років тому…
Історія училища тісно пов’язана з сільськогосподарським виробництвом, Міністерством оборони, а з недавнього часу — сферою обслуговування.
За роки існування училище випустило близько 25 тисяч кваліфікованих працівників з 15 виробничих професій. Вони успішно працюють на відповідальних ділянках агропромислового комплексу, керують підприємствами, навчальними закладами, навчаються у вузах, служать у Збройних силах України.
А розпочалося все у жовтні 1953 року, коли на базі Димерської лісозахисної станції було створено училище механізації сільського господарства. У швидко пристосованих для занять приміщеннях сіли за підручники перші учні, які опановували професії: «Тракторист-машиніст», «Комбайнер», «Бригадир тракторної бригади». Термін навчання складав 6 місяців. Першим директором училища став Бабчиніцер І.Й. На той час училище мало 6 тракторів, 4 вантажні автомобілі, 30 одиниць іншої сільськогосподарської техніки. Вже навесні 1954 року в колгоспи поїхали 362 кваліфіковані робітники.
Випускники училища працювали на полях не тільки району чи області. Учні та майстри виробничого навчання, викладачі одними з перших проявили ініціативу щодо освоєння цілинних і перелогових земель Казахстану — перетворювали безкраї степи у житницю, кілька років поспіль надавали допомогу у збиранні врожаю на цілинних землях. У 1958 році 120 учнів разом з керівниками Добривечором П.В., Задерком П.В., Мотолигіним П.І., Балацьким В.П. та ін. поїхали в колгоспи Кокчетавської області Казахстану. Вони зібрали врожай на 1250 га, скосили хліба на 1981 га, підібрали з валків на 24648 га і намолотили 27359 т зерна. Деякі учні були нагороджені державними орденами та медалями. А їхні наставники Джусь В.М., Ружинський І.П., Сімонов В.А., Кислий П.М. нагороджені медалями “За освоєння цілинних земель”. Багато випускників училища залишились на постійній роботі на цілині.
Восени 1954 року в училище був направлений на роботу випускник Київського університету Губський В.Ф. Закоханий в авіацію, маючи 1 розряд з парашутного спорту, досвід громадського інструктора, В. Губський не залишив улюбленої справи і в училищі — відразу ж організував парашутний гурток. За спогадами Володимира Федоровича, спочатку було важкувато: доводилося з Києва привозити на заняття парашут, плакати та інші навчальні і наочні матеріали, нелегко було і з посібниками для занять. Але всі труднощі спільними зусиллями здолали і в училищі з’явилися перші парашутисти. Початок було покладено. А у 1957 році про парашутну підготовку учнів і викладачів вже говорили як про необхідний захід. На той час первинна організація Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ) Димерського училища механізації вважалась однією з кращих в області. Для занять був обладнаний спеціальний парашутний клас, облаштовані парашутні гойдалки. Всю програму, за винятком наземної підготовки в літаку, проходили в училищі. Оскільки підготовлених до стрибків виявилося більше ста осіб, постало питання: як здійснювати стрибки, бо ж на аеродром аероклубу їхати було далеко. Вирішили обладнати майданчик для злету і посадки літака біля училища. День стрибків перетворився у велике свято, на якому були присутні більше 6 тисяч глядачів та гостей за спеціальними квитками — колгоспники, робітники МТС, учні та ін. Ця подія суттєво вплинула на подальший розвиток в училищі парашутного спорту. Досить сказати, що у 1958 році майже кожен третій здійснив тут парашутний стрибок, включаючи директора училища Б. Охріменка.
Згодом в училищі був створений перший в Радянському Союзі сільський парашутний клуб. На його базі проводились районні та обласні, а згодом, і республіканські змагання сільських парашутистів. Робота Катюжанського парашутного клубу заслухана та схвалена на Бюро Президії ЦК ДТСААФ у Москві. На адресу клубу надійшла вітальна телеграма від космонавтів Германа Титова, Павла Поповича, Валентини Терешкової, Володимира Комарова. Космонавт А. Ніколаєв надіслав своє фото з написом: “Димерським парашутистам. А.Ніколаєв.” У 1963 році команда парашутистів училища стала призером України, а викладач І.Г.Машевський – чемпіоном в одній з вправ.
У 1961 році з ініціативи заступника директора Губського В.Ф. та завдяки підтримці директора Охріменка Б.С. збудовано стадіон на 1500 місць, організовані спортивні секції з легкої атлетики, лижного спорту, ігрових видів спорту, важкої атлетики, збудовано відкритий стрілецький тир.
Щороку проводилися спартакіади учнів та працівників, організовувалися багатоденні масові туристичні походи, розвивалися технічні види спорту. Ініціаторами розвитку спорту в училищі були педагоги Іван Машевський, Борис Охріменко, Петро Лукашенко, Василь Джусь. Важливий внесок у розвиток спортивно-масової роботи зробив керівник фізвиховання Володимир Олександрович Орленко, майстер спорту з велоспорту. Завдяки розумній і кваліфікованій організації спортивних секцій команди велосипедистів та лижників виборювали призові місця. За спогадами одного з випускників, Іван Машевський настільки прищепив йому любов до велоспорту, що навіть через років 20 після закінчення училища він був учасником велопробігу від Києва до Миколаєва.
І все ж головним завданням, яке вирішує колектив працівників училища, є підготовка кваліфікованих кадрів для країни, розширення матеріально-технічної бази.
Так ще у 60-ті роки було переобладнано автогараж у тракторний клас, а господарські приміщення – під кабінети для занять. На той час училище вже мало 24 трактори, 20 комбайнів, до 100 одиниць іншої сільськогосподарської техніки. Своїми силами за три роки збудовано будинок культури училища. Глину завозили за 20 км із села Рикунь Вишгородського району. Майстер виробничого навчання Малявка М.І відновив та встановив списане обладнання цегельного заводу. Вивчивши технологію виробництва цегли відкритим способом, взялися за роботу. Кожна група учнів виробила по 10 тисяч і більше цеглин. Працювали у вільний від занять час.
У 1964 році училище перейменоване в сільське профтехучилище №30, а у 1969 році – в СПТУ №1.
За керівництва училищем Джуся В.М., який був директором з січня 1968 року по серпень 1978 року, побудовано 2 п’ятиповерхові та 2 двоповерхові гуртожитки, навчальний корпус №1, їдальню, водонапірну вежу, склади, електричну підстанцію, станцію біологічної очистки. Введено нові професії: “Агролісомеліоратор”, “Машиніст кранів”, “Машиніст екскаватора”, “Електрик”. Щорічний контингент учнів складав від 1100 до 1200 осіб. До 1978 року училище підготувало 14254 кваліфікованих працівників з 15 виробничих професій. Машинно-тракторний парк нараховував 77 тракторів, 6 комбайнів, 37 автомобілів, 287 одиниць іншої сільськогосподарської техніки, розпочато підготовку водіїв для збройних сил.
19 березня 1973 року Постановою №167 Державного комітету з професійно-технічної освіти за високі показники, досягнуті у соцзмаганні, колектив училища був занесений до Книги Трудової Слави Української РСР. А директор Джусь В.М. за свою працю нагороджений орденом “Знак пошани” Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 березня 1976 року.
У 70-х роках училище протягом шести років було переможцем у конкурсах “Кращий за професією” на обласному рівні. Два перехідні кубки цих змагань назавжди залишилися в училищі.
На початку 70-х років в училищі встановлено збірний плавальний басейн, побудовано закритий стрілецький тир. Команда Катюжанського СПТУ №1 стала переможцем першої обласної Спартакіади учнів сільських професійно-технічних училищ, яка проводилася у м. Переяслав-Хмельницький з нагоди ХХІІ Олімпійських ігор.
Завдяки ентузіазму та наполегливості Кулика Івана Никифоровича, призначеного у 1974 році керівником фізвиховання, розширювалась матеріальна база, придбано 50 велосипедів, мотоцикл МТ-9. Разом з керівником початкової військової підготовки Вдовиченком М. Н. та викладачем Машевським І.Г. вони організували будівництво цілого комплексу військово-спортивних споруд, руками учнів та працівників було обладнано 5 волейбольних та 1 баскетбольний майданчики, прокладено освітлену лижну трасу, встановлено освітлення на стадіоні та бігових доріжках. У 1979-80 роках за підсумками спортивно-масової та оборонної роботи училище зайняло перше місце в Україні і друге в Радянському Союзі.
З 1972 року налагоджені дружні стосунки з учнями сільськогосподарського училища з міста Ловосіце (Чехія). Щороку навчальні заклади обмінювались делегаціями учнів.
За керівництва училищем Лещенка М.А. (1980-1982) збудовано навіси для техніки, автодром, прокладено асфальтовану дорогу від траси до училища та на його території.
1984 рік – заклад перейменовано в училище №21.
У 80-ті роки до 30-річчя училища учні та працівники своїми руками створили музей «Героїв Київщини» при будинку культури. На базі закладу працював спортивно-технічний клуб при первинній організації ДТСААФ, велася підготовка курсантів з технічних спеціальностей: водій автомобіля, мотоцикла. Активно розвивався в училищі мотоциклетний спорт.
Після аварії на ЧАЕС у 1986 році учнів та базу СПТУ №23 м. Чорнобиля було переведено у СПТУ №21 села Катюжанки. Працівники училища Порхун В.М., Коваленко М.А., Недашківський Р.М. мають статус ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Початок 90-х років — важкий період для училища, адже постало питання про доцільність існування навчального закладу.
З 1997 року керує училищем Недашківський Р.М., який пройшов шлях у цьому навчальному закладі від майстра виробничого навчання, викладача спецпредметів до керівника. З його приходом пов’язується успішне втілення найпрогресивніших проектів, передової технології професійно-технічної освіти, оновлюється матеріально-технічна база, вводяться нові професії. Роботу Руслана Михайловича Недашківського відзначено державною нагородою – у 2016 році присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України».
Саме завдячуючи професійності та енергійності директора Руслана Михайловича та всього колективу училища, сьогодні, як і шістдесят років тому, юнаки і дівчата освоюють професію тракториста-машиніста. Щоправда, і не тільки…
Училище має третій атестаційний рівень ПТО та перший рівень акредитації ВНЗ. Підготовка висококваліфікованих робітників здійснюється на базі повної та базової середньої освіти у двох відділеннях: механізації сільського господарства і транспорту за професіями “Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва” (категорії «А1», «А2», «В1»), “Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування”, “Водій автотранспортних засобів” (категорія “С”), “Слюсар з ремонту автомобілів”, “Машиніст крана автомобільного”,“Лісник”, “Єгер”, «Монтажник гіпсокартонних конструкцій”, “Маляр» та кулінарії і сервісу за професіями “Кухар”, “Офіціант”, “Бармен”, «Адміністратор”, “Оператор комп’ютерного набору”, “Секретар керівника”, “Майстер ресторанного обслуговування”, “Майстер готельного обслуговування”, “Флорист”, “Озеленювач”.
Освітні послуги, пов’язані з одержанням вищої освіти, училище надає на рівні молодших спеціалістів за спеціальностями: «Харчові технології» (технолог харчування), «Агроінженерія» (технік-механік сільськогосподарського виробництва). Крім того, здійснює курсову підготовку та підвищення кваліфікації працівників за 16 робітничими професіями.
Контингент учнів складає близько 500 осіб.
Для здійснення якісного навчально-виховного процесу у Катюжанському вищому професійному училищі створені всі необхідні умови. До послуг учнів: 6 корпусів, з них 1 – навчальний та 5 – навчально-виробничі, спеціалізовані комп’ютерні класи та лабораторії, які забезпечені новітніми апаратними та програмними засобами з можливістю використання Інтернет – ресурсів, спортивний зал, стадіон, їдальня, учнівське кафе, медичний пункт, будинок культури, автодром, трактородром, бібліотека з читальним залом, гуртожиток на 360 місць. На усій території закладу доступна мережа Wi-Fi.
Поряд з глибоким вивченням теоретичного матеріалу велика увага приділяється практичному навчанню майбутніх кваліфікованих робітників. У спеціалізованих лабораторіях учні виготовляють кулінарні та кондитерські вироби, напівфабрикати, які використовуються для власних потреб та реалізації. На базі навчального ресторану «Фіона» майбутні кухарі та офіціанти працюють на замовлення, обслуговуючи банкети, святкові вечори, що сприяє підвищенню професійної майстерності та вдосконаленню первинних навичок. Училище має своє навчальне господарство, ферму ВРХ, свиноферму, страусів, теплиці, пасіку. На 245,1 га землі, з яких 208,2 га займає рілля, 18,9 га — пасовища, 23,6 га — лісові насадження, учні в реальних умовах мають змогу навчитися керувати тракторами, автомобілями, обслуговувати сільськогосподарську техніку від посіву і до збору врожаю. Для навчання є 19 тракторів, 16 автомобілів, 4 комбайни, 67 одиниць іншої сільськогосподарської техніки. На сьогодні навчальний заклад є самодостатнім, тому що за рахунок виробничої діяльності, що є невід’ємною частиною виробничого навчання, відділення училища заробляють кошти, які надходять на спеціальний рахунок і використовуються для оновлення матеріально-технічної бази та застосування новітніх технологій у навчальному процесі.
Питання підготовки конкурентоспроможного на ринку праці фахівця не вирішити без соціального партнерства училища з підприємствами-роботодавцями, які забезпечують учнів робочими місцями під час проходження виробничої практики, сприяють їх працевлаштуванню після закінчення навчання. Такі відносини склалися в училища з ПАТ «Миронівський хлібопродукт», ТОВ «Комплекс «Агромарс», Автосервісний комплекс «32 км», Санаторій «Ворзель» СБУ.
Велику увагу педагоги приділяють вихованню національно свідомих громадян, патріотів своєї Батьківщини, спадкоємців і продовжувачів національно-патріотичних традицій. Учні беруть участь у заходах патріотичного спрямування, надають волонтерську допомогу воїнам АТО. Традицією стали спортивні ігри «Козацькі забави», смолоскипна хода до Дня Соборності, Шевченківські дні, День вишиванки, екскурсії до училищних музеїв «Героїв Київщини» та історії училища. Для дозвілля учнів діють гуртки та спортивні секції: картинги, мотоцикли, волейбол, баскетбол, настільний теніс, туризм, футбол, кульова стрільба, вокальний.
Педагогічний та учнівський колективи примножують славу училища. Учні є активними учасниками дослідно-пошукових проектів, кращі з яких представляють на конференціях училища, обласних та всеукраїнських конкурсах. Учні та майстри виробничого навчання щороку перемагають на обласних конкурсах фахової майстерності. Призерами всеукраїнських конкурсів фахової майстерності стали Моленко Євген (6 призове місце за професією «Тракторист-машиніст с/г виробництва», 2006 рік, смт Хотінь Сумської обл.), Дерев’янкін Максим (3 місце за професією «Слюсар з ремонту автомобілів», 2007 рік, м.Донецьк), Король Сергій (за професією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» 4 місце у 2008 році, смт. Березівка Одеської обл., та 1 місце у 2009 році, м. Лисянка Черкаської обл.), Безрук Андрій (2 місце за професією «Слюсар з ремонту автомобілів», 2010 рік, м. Донецьк), Галай Владислав (5 місце за професією «Тракторист-машиніст с/г виробництва», 2011 рік, смт Криве Озеро Миколаївської обл.) Прокопенко Олександр (4 місце за професією «Слюсар з ремонту автомобілів», 2012 рік, м. Чернівці), Баранович Олексій (5 місце за професією «Тракторист-машиніст с/г виробництва», 2013 рік, м. Балин Хмельницької обл.), Терещенко Борис (7 місце за професією «Слюсар з ремонту автомобілів», 2014 рік, Харківська обл.), Гайнулін Роман (7 місце за професією «Слюсар з ремонту автомобілів», 2015 рік, м. Ніжин Чернігівської обл.).
Останні досягнення — перемоги Гордієнка Андрія у 2016 році: 3-є місце у Всеукраїнському конкурсі профмайстерності «BESTCookFEST Junior Kyiv – 2016», 2-е місце у Всеукраїнському конкурсі профмайстерності «WORLDSKILLS UKRAINE», 2-е місце у Міжнародному кулінарному фестивалі «BESTCookFEST – 2016» та нагородження майстра виробничого навчання Менделюка Сергія Васильовича Почесною грамотою Кабінету Міністрів України за вагомий внесок у забезпечення розвитку вітчизняної освіти, сумлінну працю та високий професіоналізм у 2017 році.
Училище є опорним закладом серед ПТНЗ у Київській області. У 2013 році ДНЗ «Катюжанське ВПУ» визнано кращим в Україні серед професійно-технічних навчальних закладів за рейтингом Міністерства освіти і науки України.
У навчальному процесі задіяні 49 педагогічних працівників, з них: 12 викладачів вищої категорії, 5 викладачів мають педагогічне звання «викладач-методист», 5 – «старший викладач», 21 майстер виробничого навчання, шестеро з яких мають педзвання “майстер виробничого навчання ІІ категорії”. Переконливим фактором визнання успішної роботи педагогічного колективу є вручення Гран-Прі “Лідер професійно-технічної освіти України 2015” за результатами рейтингового виставкового конкурсу Шостої міжнародної виставки “Сучасні заклади освіти — 2015”, Золотої медалі за результатами конкурсу тематичних номінацій Сьомої міжнародної виставки “Сучасні заклади освіти — 2016”, Срібної медалі за результатами конкурсу тематичних номінацій Восьмої міжнародної виставки “Сучасні заклади освіти — 2017”.
Безперечно, заклад з такими традиціями і здобутками має майбутнє і нестиме «горду славу вперед на віки», і «державі готуватиме гідну зміну».

Від автора
Мені випала щаслива нагода розповісти про Училище, що по праву належить до числа тих, завдяки якому можна вивчати курс історії, починаючи з 50-х років ХХ ст. І не одної країни… І не тільки історії… Училище — це люди, які жили заради нього і своєю працею – своїм покликанням, своїм неспокоєм, своїм нелегким щастям — зробили все для того, щоб воно стало таким, яким є сьогодні. Шана Вам, творці Училища, і низький уклін за гарячі серця і золоті руки. Вибачте, що у цій невеликій статті немає змоги згадати Вас усіх поіменно.
При написанні статті використано матеріали книги Володимира Бубиря “Я буду вертатись. З історії с. Катюжанки”.
Оксана Приймачук,
методист ДНЗ «Катюжанське ВПУ»